Ухвалення Конституції закріпило правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність, стало важливим кроком у забезпеченні прав людини та громадянина, сприяло подальшому підвищенню міжнародного авторитету України на світовій арені.
Новітній конституційний процес розпочався одразу ж після прийняття 16 липня 1990 року Верховною Радою УРСР Декларації про державний суверенітет України. Вже у жовтні була створена Конституційна комісія. У період 1991-1996 рр. комісіями, окремо створеними Верховною Радою та Президентом, було розроблено кілька проєктів Конституції. Вони тривалий час обговорювалися, доповнювалися, доопрацьовувалися.
Найгостріші суперечності викликали питання розподілу влади і власності, державна символіка, статус російської мови і статус Республіки Крим. Ліві сили схилялися в бік применшення ролі президентської влади, приватновласницьких відносин, за надання однакового статусу українській та російській мовам і збереження автономного статусу Криму. Праві, в яких об’єдналися представники «партії влади», підприємницькі кола та депутати національної культурно-мовної орієнтації, виступали за сильну президентську вертикаль, гарантування всієї повноти приватновласницьких прав, панування української мови та ліквідацію автономії Криму. Тим часом в країні діяла Конституція УРСР 1978 року з деякими змінами.
У ніч з 27 на 28 червня 1996 року Верховна Рада ухвалила Конституцію України. Документ отримав підтримку двох третин депутатського корпусу (315 парламентаріїв). У ньому визначалася сильна президентська влада, гарантувалися права приватної власності, затверджувалися нова державна символіка, статус української мови як єдиної державної, Крим визнавався автономною республікою в складі України.